Як зробити так, щоб ніж не іржавів

А, до речі, якщо хто раптом не знав - розповідаю.

Є у мене Чирчик - це такий маленький ніж, дуже гарний на кухні по овочах там або м'ясу без кісток.

Є в нього недолік (який є наслідком достоїнств) - він іржавіє. Зазвичай ножі з вуглеволокна через якийсь час на кухні автоматично "протравлюються", і потім не іржавіють (поки в переточування не потраплять, ну або в чистку наждачкою). Але тут трапився інцидент - хтось із приїхали в гості родичів якось хитро їм попрацював / помив /через що зробив, що він поржавів місцями (ну і я постарався перед цим - точив його, тобто місцями він оголився). Помітили це швидко, тому через дві хвилини прибрали всю іржу, але заразом сліз і природно утворений захисний шар.

Спочатку хотів заполірувати (згадавши японську традицію), але подумав, що  на кухні і полірування не врятує (враховуючи сталь), так що вичавив лимон в банку, долив окропу, сунув клинок на 20 хвилин - і тепер маємо шар травлення, який більш -менш стійкий, красивий і іржавіти не дає.

Так що якщо у кого вуглецеві ножі на кухні (а дізнатися це можна за двома ознаками - вони іржавіють і вони пахнуть залізом якщо поточити / наждачкой поскоблить, а іноді і просто так пахнуть залізом) - суньте їх у лимон. Вони покриються чорним покриттям і не будуть ні пахнути, ні іржавіти. Так як зазвичай такі ножі ріжуть краще, ніж нержавіючі (тому є багато причин, в тому числі і товщина - зазвичай широко використовуваних нержавійку роблять товщі, я не знаю, чому так), то і працюють вони частіше. Травлення в лимонній кислоті продовжить такому роботязі життя.

Тільки перед травленням треба усю ржавчину зняти - беремо наждачний папір десь в 1200, і енергійно знімаємо з леза все , поки не залишиться чистий метал . Після наждачки лезо повинно бути "рівнометалевим". Ще можна трохи знежирити (досить помити посудомийним засобом, всяких уайтспірітов не треба).

Макети ножів

У цій статті хочу запропонувати декілька варіантів для виготовлення власних ножів. Ось декілька з них. Повний каталог макетів тут

Як зав’язати темляк

На багатьох ножах можна зустріти темляк. Темляк — це петля, шнур на зброї чи інструменті. Залежно від виконання розрізняють і різні його функції. У вигляді петлі для запобігання втрати зброї або інструменту при випадковому випусканні його з рук, при уколі темляк не дає руці зісковзнути на лезо, виконуючи тим самим роль обмежувача, за петлю темляка зброю або інструмент можна підвісити при зберіганні або транспортуванні. Темляк у вигляді шнурка є гнучким продовженням рукоятки, за шнур темляка зброю або інструмент можна витягати з чохла, також він служить прикрасою.

Матеріалом для темляка може бути полоска шкіри, товстий шнур (шнурівка, наприклад). Є багато варіантів в’язки темляка, я приведу самий простий.

 

Моя перша робота

Основний вигляд

Темляк. Детальніше, як зав'язати  тут.

Чохол для ножа. 

Складається з двох кусків гуми . Основа чохла - товста гума, товщина якої становить 7-8 мм. По краю вона зшита  ниткою дратвою . Пізніше обшивається камуфляжною тканиною. 

Травлення узорів на металі

Цим питанням я ніколи, в принципі, не цікавився, але коли зробив перший свій ніж захотілося додати йому індивідуальності, нанісши якийсь малюнок на лезо. Почав переглядати і-нет в пошуках підходящого (для домашніх умов) методу нанесення узору. На одному сайті ножовиків надибав непогану технологію, яку і опишу.

Фактично це процес електролізу. Його можна проводити двома методами: занурюючи клинок в розчин електроліту і без занурення. Я користувався другим. Чому? Тому, що так легше контролювати процес і не треба захищати всю поверхню леза, а тільки невелику площу навколо узору. В обох методах травиться незахищена поверхня.

Для початку  необхідно знайти узор який треба витравити. Він має бути, по можливості, простим, може бути контурним. Сам узор на ножі можна наносити лаком, або самоклеючою плівкою, враховуючи, що незахищені місця будуть травитися. Я друкував лазерним принтером контурний узор на самоклеючій плівці (гарно підходить плівка Oracal для зовнішнього застосування — outdoor), потім вирізав гострим маленьким ножичком, з подальшим наклеюванням на лезо ножа.

Установка для травлення складається з блока живлення, стержня з намотаною на кінці ваткою, з’єднувальних провідників і електроліту. В якості блока живлення підійде любий блок, який видає на виході постійну напругу 5-12 В і струм 0,5-2 А. Чим більша напруга і струм, тим швидше йде процес, але він менш контрольований і менш точніший результат. Електролітом служить сіль (звичайна кухонна), розчинена у воді у пропорції на 200 г води 1-1,5 столових ложки солі. Ця пропорція приблизна, її можна міняти в залежності від умов, цим самим буде змінюватись інтенсивність травлення (із збільшенням вмісту солі процес іде швидше, але результат менш точніший). Стержнем може бути мідний провід чи пластинка загнута на кінці де намотують ватку, до іншого кінця припаюють провід, який під’єднують до «–» блока живлення. Інший провід, що йде від «+» блока живлення може закінчуватись затискачем «крокодил» який полегшить під’єднання до леза ножа.

Схема установки показана на малюнку.

Процес травлення наступний. Намотуємо ватку на стержень, замочуємо її в соляний розчин і починаємо травити (на лезі вже має бути захисне покриття) — короткими дотиками, багаторазово водячи по всій поверхні, яку треба протравити. Довго тримати не варто, так як можна перегріти лак чи плівку і вони відстануть. Навіть краще не торкатися безпосередньо стержнем з ватки поверхні ножа а тримати на деякій відстані (чим можна теж контролювати інтенсивність травлення), щоб між ваткою і ножем був тільки тонесенький шар розчину солі. Під час травлення ватку слід часто змочувати в розчині. Також будуть виділятись бульбашки і на ватці осідатиме витравлений метал, тому її треба буде міняти. Кінець процесу — це досягнення необхідної глибини травлення. Знімаємо плівку чи стираємо лак, протираємо клинок, і все готово.

Так зразу травити узор на щойно виготовленому ножі я не ризикнув, тому тренувався, як то кажуть, на «кошках». Під рукою був ножичок, який я використовую для різки паперу. На ньому і було проведено експеримент. І ось результат. По часу, травлення зайняло десь 5-10 хв.

  

Після вдалого травлення на «кошках», витравив узор на новому ножі.

 

Що варто сказати. Перш за все, що результат мене вразив і я ним задоволений. Друге, це те, що витравити складний малюнок важко, якщо його наносити плівкою, бо важко вирізати маленькі деталі. Оті букви, які я наніс на ножі, вже було важкувато вирізати. Тому варто шукати інший варіант нанесення захисного покриття. Я читав про можливість друку лого в дзеркальному варіанті на лазерному принтері з наступним перегладженням праскою на лезо (так роблять саморобні плати для електроніки), але цей метод я не пробував стосовно ножів, тому нічого сказати не можу.

Ще скажу про травлення в ванні з електролітом. Воно майже нічим не відрізняється від описаного. В ванну наливають такий самий електроліт, паралельно опускають в ванну ніж і електрод (може бути сталева полоса по площі не менша за площу рисунка який травимо), які розміщуємо на відстані 3-5 см (від неї залежить інтенсивність травлення) одне від одного. Рисунок на ножі має бути зі сторони електрода. На ніж подаємо «+» від блока живлення, на електрод «–». Важливим моментом тут є те, що треба захищати всю поверхню ножа, яка занурена в електроліт, наприклад лаком, ізолентою, ізолентою і лаком, що не завжди можливо, або складно.

Ніж з HSS

Напевно, рідко кому з чоловіків не подобається зброя. Якщо не зброя взагалі, то хороший ніж, напевно, хотів би мати кожен. Так і я з дитинства робив всілякі ножі, перші з дерева потім з металу. Але вони нагадували більш-менш пристойний ніж хіба що тільки виглядом. Пізніше я зрозумів, що виготовити якісний ніж в домашніх умовах дуже складно, тому і закинув цю затію (хоча надіявся, що ще повернусь до неї).

І ось, така нагода трапилась. До нас на роботу повернувся один працівник (звати Женя), який захоплювався зброєю і так для свого задоволення виготовляв потроху ножі. Якось розговорившись з ним, я вирішив все ж таки зробити ножа, тим більше, що тепер було в кого спитати поради.

Матеріалом для леза було обрано ніж електрорубанка чи то фуганка із сталі HSS (High Speed Steel), який знайти у нас на базарі не є проблемою. Чому власне ця сталь:
1. Сталь дуже поширена на наших базарах, тобто легко її дістати (це стало вирішальним в виборі матеріалу).
2. Ціна полотна розміром 30×250 мм становить 16-20 грн, вистачає його на один ніж (є різні розміри цих ножів).
3. Цей ніж вже загартований, тобто потрібно робити тільки механічну обробку і не треба мати доступ до кузні;
4. При виготовленні HSS практично неможливо перепалити на відміну від нержавійки і вуглецевих сталей, що є дуже добре.
5. Високі експлуатаційні властивості HSS ножів.
6. HSS – це ржавіюча сталь. Але іржавіє вона слабо, особливо якщо вона полірована або покрита окисним шаром.

Перший етап виготовлення — це розмітка контура майбутнього ножа і свердління отворів під рукоятку. На цьому етапі я вирішив тильну частину ножа не закривати рукояткою, а залишити незахищеною, що дозволить при потребі стукнути по чомусь ножем без загрози розколоти рукоятку. В тій частині я зробив отвір куди можна зав’язати темляк.

 

Наступним кроком було вирізання контура ножа і грубе (чорнове) виведення спусків. Вирізання контура я робив на наждаку з встановленим на ньому обрізним болгарочним кругом, а виведення чорнових спусків на наждачному камені (фото зліва). Тут варто докладніше зупинитись на процесі. Всю обробку леза треба вести не поспішаючи, весь час охолоджувати заготовку занурюючи в воду, щоб не допустити відпуску металу. Як я раніше говорив, при  обробці HSS практично неможливо перепалити, але все таки в тонких місцях (на ріжучій кромці, наприклад) є ризик відпустити заготовку.

Для доведення спусків до «людського» вигляду була спеціально куплена шліфувальна насадка на дриль (кругла така, ще до болгарок іде, на неї на липучці кріпляться абразивні шкурки). Як виявилось пізніше, ця шліфувальна насадка просто незамінна в домашній майстерні, навіть не знаю як без неї обходився. Проводив шліфування поступово переходячи від крупнішої шкурки до мілкішої. На правому фото спуски виведені на шкурці 240.

 

Матеріал рукоятки — скло-текстоліт. Він міцний, гарно обробляється (хоча багато пилу), ну і був у мене в наявності. Накладки кріпив на заклепках — мідних трубках. Спочатку підігнав накладки грубо. Потім посадив їх на епоксидку, розклепав трубки і залишив на добу для полімеризації смоли.

 

 

Після затвердіння смоли на тій же шліфувальній насадці обробив рукоятку. Лезо доводив вручну шкурками від 600 до 2500, змочуючи водою. До речі, такі шкурки продаються на авто базарах або в магазинах для авто, вони використовуються для перетирання кузовів, бувають формату А4, чи  у рулонах, вони водостійкі. Кінцевим етапом було полірування леза на войлочному крузі. Вияснилось, що ця сталь полірується не найкраще, вивести її в дзеркало так і не вдалося. Після полірування заточив ріжучу кромку (до цього вона була тупою, щоб в процесі обробки не поранитись, чи не затупити, пошкодити кромку).

На фото показано остаточний варіант ножа, на правому і нижньому фото можна побачити на лезі лого, про витравлення якого можна  прочитати тут, і зав’язаний темляк (шнурочок на ножі).

 

 Але що за ніж, без ножен? Так і я подумав, і пішла робота по виготовленню ножен. В них ніж зручно і безпечно носити, також вони захищають його від пошкодження та затуплення.

  

Шкіри необхідної товщини не виявилось, необхідно було якось виходити з положення. Поступив наступним чином: у взуттєвому магазині купив шкіркартон товщиною 1,5-2 мм (матеріал схожий до звичайного картону, лише виготовляється з перероблених відходів шкіри) і на нього наклеїв «Моментом» тонку шкіру. Шив чохол вручну в дві голки шовковою ниткою, попередньо склеївши його з використанням проміжної вставки з шкіркартону, щоб лезо не перерізало нитки. Ножни варто напастувати взуттєвим кремом (бажано, з вмістом натурального воску), дати висохнути (добу), потім залишки стерти сухою ганчіркою. Так покращиться їх стійкість до вологи.

Результатом своєї роботи залишився задоволений, тим більше, як на перший ніж. Навіть захотілось зробити ще, наприклад з дерев’яною ручкою, з іншою конфігурацією леза. Тому може ще щось напишу.

P.S.
В процесі експлуатації ніж показав себе з гарної сторони. Проте виявився недолік – поліроване лезо від різання різних кислих продуктів окислюється, але не однорідно, а якби переливається. Тому варто протравити відполіроване і знежирене ацетоном лезо в лимонному соці або в … «Спрайті», так, в напої. Правда для травлення в «Спрайті» з нього попередньо треба вигнати бульбашки, наприклад, потрусити, а краще трохи нагріти. Час травлення десь доба. Після такої обробки лезо має легенько однорідно потемніти. Сам я протравлювати лезо не пробував, але напевно скоро спробую.

Матеріали з сайту: http://notes.if.ua

Ніж з дерев’яною рукояткою

Тип кріплення руків’я ножа до леза – просадний монтаж. Він відрізняється від накладного тим що:

1. Руків’я кріпиться на клею.
2. Для  виготовлення ножа може бути використана коротша заготовка, оскільки для кріплення руків’я необхідний лише невеликий хвостовик.
3. Цей тип кріплення має значно кращий естетичний вигляд (як на мене).
4. Він менш міцний ніж накладний монтаж (хоча це спірно).

Лезо виготовлено, з ножа електрорубанка сталі марки HHS. Детально  тут я опишу процес виготовлення і монтажу руків’я.

 

Хвостовик леза доводиться до вигляду який ви бачите на фото. Для кращого вигляду і захисту руків’я при різанні служить металева накладка – больстер. Його я виготовив з латуні завтовшки 3 мм. В ньому робиться отвір спочатку свердлом а потім надфілем, так щоб больстер сів на хвостовик ножа без зазорів з зовнішньої сторони. Потім больстер шліфується і полірується до дзеркального блиску.

 

Матеріалом руків’я служить дубовий брусок. В ньому довгим свердлом діаметром трошки більшим за товщину хвостовика леза свердлять отвори так щоб хвостовик зайшов в ручку. Для цього я просвердлив два глибокі отвори і зняв перегородку між ними цим же свердлом. Після цього можна провести чорнову обробку руків’я для придання йому необхідної форми.

 

Наступним етапом є вклеювання леза в руків’я на епоксидну смолу. Для застигання смоли конструкція фіксується за допомогою струбцини, яка притягує ручку і больстер до леза.

Полімеризація смоли триває добу-дві. Після цього можна проводити подальшу обробку руків’я шкурками, поступово переходячи від крупнішої шкурки до мілкішої.

Оскільки руків’я ножа весь час контактує з рукою і перебуває в несприятливих умовах, його необхідно захистити. Для захисту я вибрав просочування лляним маслом. Воно має відмінні захисні якості, після полімеризації (висихання) стає схожим по властивостях на пластик, прекрасно захищає деревину від вологи і дещо від механічних впливів. Правда полімеризація масла процес тривалий.

Наносити лляне масло можна пензликом в кілька шарів, просочувати руків’я зануренням в масло або просочувати в вакуумі. Останній метод забезпечує просочування руків’я майже на всю товщину, тому я його і використав. Спеціально виготовив установку, яка складається з ємкості – двох з’єднаних разом банок і велосипедного насосу, переробленого (повернуто клапан) для відкачування, а не нагнітання повітря.

 

 

В якості лляного масла використав натуральну лляну оліфу. Процес просочування полягає в наступному. Наливаємо в установку масла і занурюємо руків’я (воно має бути повністю в маслі) загвинчуємо кришку і відкачуємо повітря. Бачимо, що з пор деревини починають іти бульбашки, ще трохи відкачавши повітря перекриваємо кран і залишаємо так на пів доби. В мене конструкція вийшла не зовсім герметична, тому треба було час від часу відкачувати повітря знову, падіння вакууму видно по відсутності бульбашок. Після пів доби відкриваємо кришку і так залишаємо ще на пів доби – добу. Саме при відкриванні йде просочування. Пори, з яких викачане повітря, починають заповнюватися маслом.

Після цього виймаємо ніж з масла і закріпивши над банкою (наприклад, прищепками) даємо стекти маслу. В такому стані можна і залишити ніж сохнути, зливши масло в банку, щоб не стояло на світлі. Полімеризація масла процес довгий, може тривати 2-3 тижні для верхнього шару, і рік – на всю глибину. Швидкість полімеризації прямо пропорційна кількості світла, температурі, але не слід виставляти ніж на відкрите сонце чи спеціально нагрівати його. Я свій ніж зняв з сушки після 2-х тижнів, і почав шити ножни. Лляне масло гарно проявляє текстуру деревини, хоча і затемняє дерево.

 

Ножни, як і в попередньому ножі, виготовлені з шкіри, наклеєної на шкіркартон. Також добавив заклепки для зміцнення конструкції. Рухомий підвіс виготовлений за допомогою кільця.

 

Ніж вставляється в ножни з деяким зусиллям за рахунок чого і фіксується в них.

 

Матеріали з сайту: http://notes.if.ua